Інклюзивна освіта, інтегроване навчання як альтернативні форми здобуттяосвіти дітьми з особливими освітніми проблемами
В Україні діти з відхиленнями в розвитку здобувають освіту в спеціальних навчальних закладах або закладах комбінованого типу — спеціальних садках (групах), школах-інтернатах. Проте в Канаді, США, Європі на сьогодні нагромаджено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих за місцем проживання навчальних закладах загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.
Розрізняють кілька підходів до надання освіти дітям з обмеженими можливостями здоров'я.Основні з них —інтеграція, інклюзія.Вони використовуютьсяякблизькі за значенням, але не тотожні.
Інтеграція - це введення дітей у постійне освітнє середовище.
Розрізняють кілька типів інтеграції
Соціальна інтеграція.Діти з особливими потребами можуть брати участь разом з іншими дітьми в позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних навчальних закладах, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак, вони не навчаються разом.
Функціональна інтеграція.Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції:частковаінтеграція таповнаінтеграція. При частковій інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спеціальному класі або відділенні школи та відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи — тоді як при повній інтеграції такі діти проводять увесь час у загальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати яксправжню освітню інтеграцію.
Зворотна інтеграція. Про такий тип можна говорити тоді, коли здорові діти відвідують спеціальну школу.
Спонтанна або неконтрольована інтеграція. Діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки, без своєчасного системного психолого-педагогічного супроводу.
Інтегроване навчання не передбачаєзмінив системі освіти, дитина або адаптується до її вимог, або стає неприйнятою.
Інтеграція єпроміжним етапом розвиткуінклюзивної системи освіти.
Досить частоінтеграціюототожнюють зінклюзією, яка має дещо розширений контекст:
Інтеграція– це залучення учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл,а інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів — як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби.
Дедалі частіше чуємо і вживаємо новий термін Інклюзивна освіта. Педагоги і батьки в нашій країні ще мало обізнані з альтернативною формою навчання — інклюзивною освітою, що передбачає особистісно орієнтовані підходи, методи навчання для кожної дитини, з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізичних порушень.
Інклюзія — вимога часу.Перші експериментальні кроки із запровадження альтернативної форми навчання дітей з особливими потребами вже зроблено. Це кроки до інклюзивної освіти — інноваційної моделі навчання, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, включення дітей з особливими потребами в масову школу (клас), дитячий садок (групу), метою якої є розробка та реалізація механізму включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній навчальний заклад, рання інтеграція цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їхніх типологічних та індивідуальних особливостей.
Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти.
Школа повинна враховувати індивідуальні потреби людей і пристосовуватися до них, а не навпаки.
Тобто, система адаптується до потреб дитини.Девізінклюзії: «Рівні можливості для кожного».
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, якавиключає будь-яку дискримінаціюдітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.
Інклюзія(включення) — процес збільшення ступеня участі всіх дітей у соціальному житті, у різних програмах.
Інклюзивна освіта— це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.
Інклюзивна школа—це заклад освіти, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей.
Інклюзивне навчання передусім передбачає:
- перебування дитини з певними порушеннями в масовому загальноосвітньому класі (чи в масовій дошкільній групі), оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками нарівні із здоровими однолітками;
- соціально-медико-педагогічнии супровід дітей;
- наукове, організаційне керівництво;
- забезпечення належних умов для навчання, виховання, корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення) тощо.
Чільне місце в інклюзивній формі навчання посідає корекційно-розвивальна робота з дітьми, які мають певні особливості, порушення психофізичного розвитку. Своєчасне логопедичне втручання — один з превентивних заходів запобігання труднощам у навчанні й водночас ефективної стимуляції психічного розвитку дитини в цілому. Неоціненне значення має корекція мовленнєвих порушень (усного і писемного мовлення) і для становлення особистості.
До масових класів, груп залучаються діти з важкими мовленнєвими порушеннями, вадами слуху, зору, затримкою психічного розвитку. Вони стають частинкою життя дитячого колективу. До них ставляться як до рівних, з повагою, й сприймають їх такими, якими вони є. А це те право, що ним усі ми користуємось як члени суспільства. Гасло в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами — "Повір у себе!”
Не менш важливий аспект у запровадженні інклюзивної освіти — робота з родинами, що мають як здорових дітей, так і дітей з особливими потребами. Частина батьків досить болісно реагує на спільне навчання дітей, побоюючись, що їхні діти будуть скривджені. Доводиться розв'язувати соціальні проблеми і з родинами, надавати їм повноцінну інформацію про переваги інклюзивної моделі навчання, залучати до плідної співпраці. Встановлення з батьками довірчих стосунків зміцнює віру родини в переваги інклюзивної моделі навчання.
Аналіз результатів роботи, динаміки розвитку кожної дитини, опитування батьків, педагогів показує, що перші кроки на шляху реалізації інклюзивної моделі навчання зумовили значні зрушення в позитивному сприйнятті нової системи — включення дітей з особливими освітніми потребами в масову школу, дитячий садок. Отже, інклюзивне навчання як альтернативна форма здобуття освіти, соціального досвіду, життєвої компетенції дітьми з особливими потребами, може існувати як варіативна форма навчання.
Але маємо погодитися й з тим, що сьогодні наше суспільство ще не готове до масового впровадження цієї форми навчання з різних причин: зокрема, через недостатнє кадрове забезпечення та неготовність більшості педагогів до роботи з дітьми, що мають психофізичні порушення, недостатнє фінансування та матеріально-технічне забезпечення, відсутність унормованої доступності і безбар’єрності загальноосвітніх закладів для дітей з особливими потребами тощо. Тож на сучасному етапі варто активніше ознайомлювати педагогів, батьків з досвідом інших країн, де інклюзивна освіта має широке практичне втілення.
І все-таки перші експериментальні кроки до інклюзивного навчання в нашій країні вже зроблено. Тому можна процитувати думку Нормана Кунка: "Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитися від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, мають бути схожими одне на одного. Замість цього будемо шукати й підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховувати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні".
Коментарi