FacebookTwitterVKontakteПідписатися на RSS
Інклюзивна освіта, інтегроване навчання як альтернативні форми здобуттяосвіти дітьми з особливими освітніми проблемами

/Files/images/107272.png
В Україні діти з відхиленнями в розвитку здобувають освіту в спеціальних навчальних закладах або закладах комбінованого типу — спеціальних садках (групах), школах-інтернатах. Проте в Канаді, США, Європі на сьогодні нагромаджено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих за місцем проживання навчальних закладах загального типу. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.
Розрізняють кілька підходів до надання освіти дітям з обмеженими можливостями здоров'я.Осно­вні з них —інтеграція, інклюзія.Вони використовуютьсяякблизькі за значенням, але не тотожні.
Інтеграція - це введення дітей у постійне освітнє середовище.
Розрізняють кілька типів інтеграції
Соціальна інтеграція.Діти з особливими потре­бами можуть брати участь разом з іншими дітьми в позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних навчальних закла­дах, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак, вони не навчаються разом.
Функціональна інтеграція.Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції:частковаінтегра­ція таповнаінтеграція. При частковій інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спе­ціальному класі або відділенні школи та відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи — тоді як при повній інтеграції такі діти проводять увесь час у за­гальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати яксправжню освітню інтеграцію.
Зворотна інтеграція. Про такий тип можна го­ворити тоді, коли здорові діти відвідують спеціаль­ну школу.
Спонтанна або неконтрольована інтеграція. Діти з особливими потребами відвідують загально­освітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки, без сво­єчасного системного психолого-педагогічного супроводу.
Інтегроване навчання не передбачаєзмінив системі освіти, дитина або адаптується до її ви­мог, або стає неприйнятою.
Інтеграція єпроміжним етапом розвиткуін­клюзивної системи освіти.
Досить частоінтеграціюототожнюють зінклю­зією, яка має дещо розширений контекст:
Інтеграція– це залучення учнів з особливими по­требами до загальноосвітніх шкіл,а інклюзія перед­бачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів — як об­дарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі по­треби.
Дедалі частіше чуємо і вживаємо новий термін Інклюзивна освіта. Педагоги і батьки в нашій країні ще мало обізнані з альтернативною формою навчання — інклюзивною освітою, що передбачає особистісно орієнтовані підходи, методи навчання для кожної дитини, з урахуванням її особливостей, здібностей, психофізичних порушень.
Інклюзія — вимога часу.Перші експериментальні кроки із запровадження альтернативної форми навчання дітей з особливими потребами вже зроблено. Це кроки до інклюзивної освіти — інноваційної моделі навчання, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, включення дітей з особливими потребами в масову школу (клас), дитячий садок (групу), метою якої є розробка та реалізація механізму включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній навчальний заклад, рання інтеграція цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їхніх типологічних та індивідуальних особливостей.
Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти.
Школа повинна враховувати індивідуаль­ні потреби людей і пристосовуватися до них, а не навпаки.
Тобто, система адаптується до потреб дитини.Девізінклюзії: «Рівні можливості для кожного».
В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, якавиключає будь-яку дискримінаціюдітей, забез­печує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.
Інклюзія(включення) — процес збільшення ступеня участі всіх дітей у соціальному житті, у різних програмах.
Інклюзивна освіта— це система освітніх по­слуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здо­бувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми по­требами в умовах загальноосвітнього закладу.
Інклюзивна школа—це заклад освіти, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей.
Інклюзивне навчання передусім передбачає:
- перебування дитини з певними порушеннями в масовому загальноосвітньому класі (чи в масовій дошкільній групі), оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками нарівні із здоровими однолітками;
- соціально-медико-педагогічнии супровід дітей;
- наукове, організаційне керівництво;
- забезпечення належних умов для навчання, виховання, корекційно-компенсаторної роботи (матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення) тощо.
Чільне місце в інклюзивній формі навчання посідає корекційно-розвивальна робота з дітьми, які мають певні особливості, порушення психофізичного розвитку. Своєчасне логопедичне втручання — один з превентивних заходів запобігання труднощам у навчанні й водночас ефективної стимуляції психічного розвитку дитини в цілому. Неоціненне значення має корекція мовленнєвих порушень (усного і писемного мовлення) і для становлення особистості.
До масових класів, груп залучаються діти з важкими мовленнєвими порушеннями, вадами слуху, зору, затримкою психічного розвитку. Вони стають частинкою життя дитячого колективу. До них ставляться як до рівних, з повагою, й сприймають їх такими, якими вони є. А це те право, що ним усі ми користуємось як члени суспільства. Гасло в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами — "Повір у себе!”
Не менш важливий аспект у запровадженні інклюзивної освіти — робота з родинами, що мають як здорових дітей, так і дітей з особливими потребами. Частина батьків досить болісно реагує на спільне навчання дітей, побоюючись, що їхні діти будуть скривджені. Доводиться розв'язувати соціальні проблеми і з родинами, надавати їм повноцінну інформацію про переваги інклюзивної моделі навчання, залучати до плідної співпраці. Встановлення з батьками довірчих стосунків зміцнює віру родини в переваги інклюзивної моделі навчання.
Аналіз результатів роботи, динаміки розвитку кожної дитини, опитування батьків, педагогів показує, що перші кроки на шляху реалізації інклюзивної моделі навчання зумовили значні зрушення в позитивному сприйнятті нової системи — включення дітей з особливими освітніми потребами в масову школу, дитячий садок. Отже, інклюзивне навчання як альтернативна форма здобуття освіти, соціального досвіду, життєвої компетенції дітьми з особливими потребами, може існувати як варіативна форма навчання.
Але маємо погодитися й з тим, що сьогодні наше суспільство ще не готове до масового впровадження цієї форми навчання з різних причин: зокрема, через недостатнє кадрове забезпечення та неготовність більшості педагогів до роботи з дітьми, що мають психофізичні порушення, недостатнє фінансування та матеріально-технічне забезпечення, відсутність унормованої доступності і безбар’єрності загальноосвітніх закладів для дітей з особливими потребами тощо. Тож на сучасному етапі варто активніше ознайомлювати педагогів, батьків з досвідом інших країн, де інклюзивна освіта має широке практичне втілення.
І все-таки перші експериментальні кроки до інклюзивного навчання в нашій країні вже зроблено. Тому можна процитувати думку Нормана Кунка: "Коли інклюзивне навчання буде повністю опановане, ми зможемо відмовитися від ідеї, що всі діти для того, щоб приносити користь суспільству, мають бути схожими одне на одного. Замість цього будемо шукати й підтримувати таланти, властиві всім людям. Ми починаємо розглядати нетипові способи, щоб виховувати корисних членів суспільства, і в процесі цієї роботи ми зможемо дати всім дітям відчуття того, що вони потрібні".

Кiлькiсть переглядiв: 111

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.